Для Альони Сидоренко війна розпочалася у вересні 2014 року, коли вона працювала в Чернігівському центрі реабілітації воїнів АТО. Спочатку як волонтер, а пізніше – офіцер-психолог, жінка допомагала пережити біль втрати багатьом чернігівським родинам полеглих воїнів, повертала душевну рівновагу сотням солдатів на передових позиціях, в лікарні тим, які зазнали поранень і травм як фізичних так і духовних.
До війни Альона працювала психологом в Чернігівській психоневрологічній лікарні. У вересні 2014 року при лікарні було відкрито центр реабілітації воїнів АТО, де Альона розпочала роботу з військовослужбовцями, які прийшли туди після активних бойових дій. Зокрема, проходили реабілітацію бійці, які побували в Іловайському котлі, а згодом і після Дебальцевого. Працювати доводилося в якості кризового психолога. Відчувалася нестача відповідного досвіду і навиків. Тому Альона вступила до Всеукраїнської громадської організації фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій, де об’єднувалися психологи ще з Майдану зі всієї України, і які почали працювати з військовими, родинами полеглих, загалом за всіма напрямками. Завдяки цій організації проводилася підготовка наших психологів. В Києві безкоштовне навчання, тренінги з ними проводили фахівці зі США, Франції, Ізраїлю.
– Ми під час роботи в центрі з’ясували, – розповідає Альона, – що найбільше під час бойових дій постраждали військовослужбовці, які прийшли за мобілізацією. Вони не були готові до того, що побачать там, на війні, з якими станами будуть стикатися. Тому, з поверненням, в них була повністю розбалансована психологічна система. Людям, які зверталися до нашого закладу ми надавали реабілітаційну допомогу.
Один випадок Альоні запам’ятався найбільше. Вона працювала з юнаком який під час оточення під Іловайськом заховався від обстрілу в шахті. П’ять діб він один в повній темряві, без їжі й води, блукав тунелями шахти. Він не орієнтувався в часі, не розумів день зараз чи ніч. На щастя йому вдалося вибратися звідти і його підібрали наші. Солдат був у дуже важкому стані. І знадобилося досить багато часу й зусиль щоб відновити його психологічний баланс. Саме тоді Альоні спало на думку, що набагато ефективніше вона б надала допомогу якби побувала в АТО, побачила те, що бачать солдати, відчула те, що відчували вони.
В Чернігові Альона також опікувалася родинами загиблих воїнів. До цієї роботи вона приєдналася як волонтер. Їхня група складалася з шести психологів і працювали вони з понад 40 родинами загиблих як в Чернігові так і в області. З багатьма людьми Альона і досі підтримує зв'язок. Наприклад з мамою полеглого сержанта Віталія Рябого з першої танкової, який загинув на Луганщині, Тетяною. Вона теж була в надзвичайно важкому стані. Після похорон єдиного сина жінка закрилася в собі, не виходила з квартири, ні з ким не спілкувалася.
– Я з Тетяною почала роботу, – згадує Альона, – десь після 40 днів, дзвонила, розпитувала, згодом домовилася про зустріч. Побесідувала з нею і пояснила, що треба пройти стадію горювання і прийняти втрату сина. Вона зустріла нас дуже добре, відкрилася. А згодом стала дуже активною, сама допомагає сім’ям, в яких теж загинули рідні.
Адреси родин загиблих Альона брала в обласному військовому комісаріаті. Одного разу, в грудні 2014 року, вона зустріла заступника комісара підполковника Вадима Лільчицького. Розговорилися, і в ході бесіди він зазначив, що зараз дуже потрібна допомога психологів у навчальних центрах, мобілізованих потрібно до війни готувати і психологічно також.
Вже в січні 2015-го Альона разом зі своєю групою і юристами з організації «Март», які займалися супроводом бійців і їхніх родин, приїхала до Десни. Поспілкувалися з командуванням, провели тренінги з офіцерами і сержантами. Їхню роботу оцінили позитивно. Впродовж четвертої хвилі мобілізації і наступних Альона з трьома подругами-психологами постійно приїздила в навчальний центр і працювала з бійцями. Вони проводили тренінги з надання першої психологічної допомоги при бойовому стресі, навчали технікам саморегуляції та самоконтролю, дихальній техніці, збалансуванню роботи організму, методиці «Ключ Алієва» тощо. З хлопцями Альона обмінювалася номерами телефонів. Багато з них пізніше виходили на зв'язок.
– Один хлопець, Сашко, – посміхається Альона, – дзвонив дуже часто. Ми з ним, можна сказати, пройшли всю його службу, від початку мобілізації й до її завершення. Звертався з різних питань. Дзвонив перед боєм і після бойового зіткнення, обстрілів, обговорював сімейні проблеми. Завдяки цій підтримці, вважає хлопчина, він лишився не тільки живим, а й психічно здоровим.
А вже в березні група психологів Альони, які на той час себе добре зарекомендували, почала виїздити в зону АТО. Перша поїздка була в 41 окремий батальйон територіальної оборони, куди їх запросив комбат Олександр Бакулін. Приїхали як кажуть «на нуль», під Старогнатівку поблизу Волновахи. Працювали на ВОПах і РОПах. Головним завданням було психологічне розвантаження бійців. Досягала його Альона за допомогою арт-терапії, малювання. Потрібно було вивести солдатів на позитивне мислення і мотивацію на виконання завдань за призначенням. Батальйон після Дебальцевого 9 місяців стояв на позиціях в полі. Проводилися бесіди, вивчалася техніка тілесно орієнтованої терапії. В результаті в підрозділах стабілізувався морально-психологічний стан.
Подібні виїзди відбувалися згодом щомісяця вже під керівництвом і контролем Головного управління Генерального штабу ЗС України по роботі з особовим складом. Працювали окрім 41 батальйону в 1 танковій бригаді, 95 бригаді, і навіть з прикордонниками.
Наприкінці травня військове керівництво зібрало волонтерів – психологів і капеланів у Києві. Їм, як досвідченим, потрібним армії фахівцям, запропонували піти на службу до збройних сил. Сидоренко пропозицію прийняла, їй було не звикати, пів місяця вона працювала в лікарні, а пів місяця – в АТО. В серпні, отримавши повістку з військкомату, Альона з меншим сином Андрієм вже прибула в Десну. На той час її старший син Сергій служив в АТО в складі танкової бригади.
Лейтенант Альона Сидоренко доклала чимало зусиль для відновлення і налагодження роботи професійного відбору в навчальному центрі як військовослужбовців строкової служби так і за контрактом. Адже взимку 2014 тодішнє керівництво планувало його взагалі розформувати. Також було створено електронну базу мобілізованих починаючи з 2015 року, тобто 3-6 хвиль мобілізації. Відпрацьовано стандарти психологічної підготовки, налагоджено взаємодію з волонтерськими організаціями щодо проведення тренінгів, проводилися заняття з військовослужбовцями з психологічної підготовки з залученням різних спеціалістів – юристів, психологів, налагоджено роботу в навчальних підрозділах, створено алгоритм роботи комісій з професійно-психологічного відбору, яким керуються в роботі й досі.
У лютому 2016 року Альону запросили працювати в оперативному командуванні «Північ», потрібен був досвідчений психолог. А жінка ще під час служби в Десні пройшла курс навчання як інструктор по роботі з військовослужбовцями з симптомами ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) за методикою Френка Пьюселіка в проекті Олени Богомолець в Києві, а пізніше була запрошена на тренінг для тренерів, як одна з найперспективніших, з цієї методики.
В штабі ОК «Північ» одним з головних завдань Альони був підбір людей з різних частин для виїзних груп психологічної підтримки. Впродовж останніх років Альона трохи не щомісяця на декілька тижнів з групою психологів виїжджала до визначених частин в АТО, де відновлювала моральний стан бійців.
Під Авдіївкою, взимку 2017 року, коли розпочалися інтенсивні бойові дії, стала нагальною потреба в роботі психолога. Альона зі своєю групою працювала з воїнами 72 бригади, які заступали на чергування на бойових позиціях, поверталися звідти або після бойових зіткнень. Потрібно було морально підготувати людей до психологічної готовності ведення бою, а також практично навчити техніці самоконтролю та стабілізації в ході виконання завдань, надати собі та побратимам першої психологічної допомоги. А після повернення з позицій допомогти психологічно розвантажуватися та вивести зі стану бойового стресу за допомогою практичних вправ, стабілізувати морально-психологічний та фізичний стан.
Одного разу, спілкуючись з бійцями, що повернулися з позицій, Альона помітила що один солдат стояв осторонь і ніяк не міг підкурити цигарку, руки дуже тремтіли, він був в дуже не стабільному стані, похитувався.
– Я тихенько до нього підійшла, – ділиться Альона, – почала з ним розмову. Кажу, я тобі допоможу, давай відійдемо, щоб ніхто не заважав. Ми відійшли за будинок де я через техніки дихання стабілізувала його стан, а потім стала справлятися з його тремором (тремтінням).
Збільшили амплітуду руху рук, а потім всього тіла, він зробив декілька разів ці вправи, стабілізувався, його як кажуть відпустило.
Головне для мене, як психолога, в роботі з воїнами на бойових позиціях не нашкодити, діяти тактовно але твердо, психоемоційно розвантажити, стабілізувати психологічний стан та мотивувати на подальше виконання бойових завдань, зберегти своє життя і товаришів, – акцентує Альона.
Альона Сидоренко не тільки гарний психолог і офіцер, вона ще й любляча мама для своїх трьох дітей – двох синів Сергія і Андрія та вісімнадцятирічної доньки Лізи. Андрій найменший, йому всього дванадцять і він найбільше потерпає від частих маминих відряджень, хоч Ліза на цей час йому ніби заміняє маму.
– Мій найдорожчий скарб – моя родина, мої троє дітей, які завжди мене чекають з усіх моїх відряджень-поїздок в АТО. Вони мене дуже підтримують і зігрівають. Діти допомагають мені самій поновити сили, набратися наснаги. Коли ти знаєш, що є до кого повернутися і тебе чекають вдома це дуже важливо. Хай у кожної української жінки буде гарна родина, затишний дім і мирне небо над головою, – за це ми й стоїмо в зоні АТО! – бажає напередодні свята всім жінкам Альона.
Підполковник Олександр Парій.
Фото — Олександр Парій. Відео — Ігор Березинський
